Дивний Київ: бар «Нефільтрат»

Декабрь 25, 2016

Чи бувало таке, що після тусовки в улюбленому барі – саме тоді, коли розходитися ще рано і є очевидна перспектива душевної розмови, але заважає галас – ви хотіли зайти з друзями до звичайного совкового генделя? Просто завалитися до місця, де пахне рибою й розлитим пивом, а бармени вже років десять не посміхаються, бо відверто вам не раді?


главная.jpg

                         

Туди, де з порогу очікуєш, що тобі от-от хтось нахамить або хоча б пошле нафіг (у найкращому випадку). Де туалети не прибирають місяцями. Де тхне, як на 37-му місці плацкартного вагону Київ-Ковель, у якому хіба що з необережності можна покласти руки на стіл. Я знаю таке місце. Я була там – і хочу дечим поділитись.


Усі ці характеристики абсолютно не співпадають зі споживацько-фейсбучною культурою сучасного Києва. Сьогодні зайти до закладу, що має менш ніж чотири зірочки на Facebook і про який не прочитаєш навіть негативних відгуків на Foursquare типу «несервісний заклад», «хватіт єто тєрпєть, бан власнику», «притон, организация ацтой» – не комільфо. Але місце, про яке я розповім зараз, не має сторінки в соцмережах, не проводить акцій на кшталт  «три за ціною одного», «середа – маленька п'ятниця» чи «приведи друга – отримай рибку в подарунок». Усім відверто начхати на маркетинг, менеджмент, сервіс і сучасну рекламу.


DSC_8898.jpg


Мова йде про богом і критиками забутий бар «Подільський нефільтрат», або «Пиво на Подолі», або «Вернісаж». Фантастичне місце, що має три назви й одну, незмінну роками адресу. Тут ти відчуваєш себе максимально комфортно вже після першого ковтка пива. Публіка «Нефільтрату» на диво не обмежується вантажниками, сорокарічними розвізниками води з Трої, продавчинями із сусідніх мафів і безхатька з переходу на Контрактовій. Я побачила за столами студентів, які жваво обговорювали якийсь провальний семінар і пили за здоров'я викладачки. Не менш здивовано звернула увагу на компанію чуваків, які в одязі сучасних українських брендів заїхали на пиво після футбольного матчу. Вразили мене і знайомі менеджери з відділу продажу, а також люди доволі інтелігентного вигляду, які ще кілька годин тому сиділи у фейсбуках і твіттерах, читачи люті відгуки про поганий сервіс у значно пристойнішому ресторані.


У «Нефільтраті» всі розслабляються й забувають про смартфони, бо час зупинився тут кілька десятків років тому. Коли я заходила туди востаннє, за баром була Катя – пані років 28, яка не викликає довіри і, м’яко кажучи, не дуже відкрита до спілкування. На питання про чисті келихи вона відповіла: «Наливаю в пластик или не наливаю вообще». Зауважу, що на всіх вільних столиках було по п’ять немитих келихів і купа неприбраного сміття від давно знищеної кимось таранки. І знаєте, що найцікавіше? Ні в кого не виникло обурення чи бажання через це піти. Як і не виникло бажання сваритися чи скандалити. Всі все одразу зрозуміли, а моя подруга ввічливо відповіла: «А я і хотіла в пластик». Задоволення від перебування там на наших обличчях не стало менше ні на півпосмішки. Пластик, то пластик.


1 / N


Це не відгук про один заклад чи скарга на фейсбучне хейтерство. Це не реклама чи антиреклама. Для мене це ілюстрація того, що справді важливо відвідувачам «Нефільтрату». В таких місцях ти шукаєш «іншості», ти втік сюди від інформаційного, тупого й розумного шуму. Тут ти ніхто і такий, яким є, бо сам обираєш – кричати п'яній парочці, щоб перестала платити три гривні в автомат за «Владімірскій централ» чи мовчки підійти й без сорому увімнкути Челентано. Бармен Катя не боїться налажати, не думає про завтрашні звіти й напряги. Всі п'ють свіже пиво, їдять арахіс і нюхають воблу. Всім круто, всім зає*ісь.


Словом, якщо хочете відчути себе класно в максимально непридатному для цього місці, йдіть не до стильних кав'ярень чи дорогих ресторанів, а до зовсім інших місць. Таких, як «Подільський нефільтрат» (або «Пиво на Подолі», або «Вернісаж» – яка різниця?). Ми перегодовані дизайнерськими інтер’єрами, рожевими капкейками, бездоганністю, надлишковим комфортом, бажанням сподобатись і догодити. В таких собі «Нефільтратах» не знайдеш любові чи опіки над тобою як гостем чи хоча б як клієнтом. Але щонайменше в тебе буде відчуття поваги до всього простого в цьому світі. Любові до себе і впевненості, що навіть запах риби чи гучні молодії Круга на фоні не переб'ють щирості того, що відбувається навколо.


До речі, спробуй фламандське із золотистими чіпсами, бо то є спражнє, нефільтроване добро.


Автор: Катя Войчук


оцените материал