Дружина учасника АТО: крах надій і адаптація

Февраль 12, 2017

 «Дружина АТОвця» - це вже сталий фразеологічний вираз, професія і спосіб життя.  Виник він завдяки десяткам тисяч дружин і коханих тих, хто воює в антитерористичній операції тривалістю в три роки. А інколи здається, що й в півжиття.


Главная (11).jpg


Кожна жінка опиняється у різних умовах і переживає появу чи втрату цього статусу по-різному. Причини йти в АТО у всіх також свої – від патріотизму чи бажання заробити гроші до «куди дітись, якщо погнав воєнкомат, а у в’язницю не хочеться». Звичайно, легше уявити всіх АТОвців – патріотами, їхніх дружин – безкорисливими і люблячими, готовими піти на будь-яку жертву заради чоловіка і країни, а час після повернення героя додому – казкою, у якій всі жили довго і щасливо. Але, якщо говорити “в лоб”, то все зовсім не так. Принаймні у тій історії, яку я розповім.


Коли почалася війна, мій чоловік був мені ще бойфрендом. Ми жили у різних містах, бачилися по вихідних і наші стосунки я ще не сприймала серйозно. Раніше він служив в армії, мав досить рідкісну військову спеціальність «зв’язківець», працював неофіційно, а вчився – заочно. Тобто був ідеальним кандидатом для воєнкомату. Спершу мене це злякало, але воєнкомати саме штурмували добровольці і про їх небувалий наплив говорили скрізь. Мій спокій продовжувався до весни — згодом повістки почали приходили тричі з інтервалами у півроку.


ac171b07b13fa173be66421a8357e4b8.png


Після останньої його все ж таки забрали.


Я їздила до Жені п’ять разів за 15 місяців. Через це деякі родичі почали називати мене «дружиною декабриста», хоча він був на війні, а не в засланні. Нічого героїчного у поїздках на Схід немає. Сідаєш увечері в машину з «бла-бла-кару», дрімаєш на передньому сидінні, слухаєш розповіді водія про те, де і як його підстрелили на цьому відрізку дороги, фотографуєш колії від танків, тремтиш і завмираєш при переїзді через кожен із п’яти блок-постів. Десять годин в дорозі, і от, ти уже в Артемівську (тепер він зветься Бахмут). Або потягом – це зручніше, але довше, і ще посеред ночі треба з годину потусуватися на незнайомому вокзалі з підозрілими тіпами алкоголічної зовнішності. Найзручніше добиратись до Волновахи — є прямий потяг із Шевченково.

  

Але сьогодні я стикнулася з тим, що виявилося складнішим за романтично-героїчні поїздки і тягуче очікування.


ac171b07b13fa173be66421a8357e4b8.png


З крахом своїх планів і уявлень про сімейне життя після АТО.


Ні, він не ховає під подушкою гранати і не кричить уві сні. Йому не сняться убиті ним люди, бо, на щастя, йому не довелося вбивати. Найнеприємнішим сюрпризом для молодої дружини може стати те, що у чоловіка зовсім не буде для неї часу. Бо після того, як він рік-два був «вирваний» з цієї реальності, йому знову доведеться будувати довкола себе нову систему координат. Кілька місяців піде лише на оформлення документів для отримання статусу, на вибивання пільг можуть піти навіть роки. Треба буде шукати роботу, інколи, щоб потрапити на пристойну, вчитися чи стажуватися задарма. “Перебрати”, а інколи й повністю змінити коло спілкування, переоцінити життєві цінності, попутно вирішуючи матеріальні проблеми.


в средине (1).jpg


Тож замість «парадіза», у якому уявлялося, як ви «вік обнявшись просиділи», дружина опиняється в енергетичному вакуумі, де на неї не вистачає а ні сил, а ні часу. І дорікнути немає чим – чоловік старається для тебе, щоб побудувати ідеальне майбутнє, щоб довести собі, що він не дарма там воював, щоб не виникало бажання знов повернутися на фронт – де все просто й зрозуміло, і якраз після його демобілізації підняли зарплати.


І ось ти, нервово поглядаючи на годинник, і вже втретє розігріваючи холодну вечерю, ловиш себе на жахливій думці, що майже з ніжністю згадуєш ті п’ять своїх героїчно-романтичних подорожей, схожих на стрибок з тарзанки: спочатку страшно, а тоді – солодко. Коли годинами не вилазили з ліжка. Коли з легкістю витрачали дві зарплати за три дні. Коли жили моментом, бо фізична близькість смерті робить відчуття життя гострішим.


Головне тут – зрозуміти, що нині найбільш героїчний подвиг для твого героя – це жити нормальним життям. Досягати цілей, боротися з труднощами, не скочуватися після перших трьох чарок до «я в рот *бав, я воював!». І навіть (як би єретично це не звучало в нинішніх умовах) лишити війну позаду. Як пройдений етап свого життя.


Автор: Ірина Семенова


оцените материал