Як це: бути дівчиною за баром

Ноябрь 20, 2016

Наша сьогоднішня героїня — Катя Войчук. Півроку тому вона лишила роботу в найкрутішій бізнес-школі України заради того, щоб спробувати себе у барній справі. Катя відверто розповіла нам про ситуацію з барною культурою в Україні, чому вона так і не написала дисертацію про православну церкву та про тост “за сексизм!”.

 

Главная.jpg

 

Я отримала хорошу вищу освіту — закінчила Києво-Могилянську академію. Мала стати науковцем, писати наукові статті та досліджувати історію православної церкви на Західній Україні. Ще під час навчання влаштувалась на підзаробіток в бізнес-школу, де була менеджером освітніх програм. Спершу від процесу я навіть фанилась — відчувала, що роблю щось корисне. Матеріально це була абсолютна зона комфорту, але морально робота дуже втомлювала. Приходити в офіс і працювати весь день за комп’ютером ставало все важче.

 

Водночас я затусила з чуваками, котрі відкрили свій бар. Якось вони запросили мене попрацювати один день гостьовим барменом і мені дуже сподобалось. Спершу я не планувала звільнятись з бізнес-школи, думала, що вдаватиметься поєднувати дві справи. Але вже за кілька місяців стало зрозуміло, що з офісним рабством (хаха) слід закінчувати.

 

Раніше мені було складно навіть просто заговорити зі сторонньою людиною, а зараз я весь час з кимось спілкуюсь. Щойно людина сіла за барну стійку, я одразу питаю, як пройшов її день, в якому вона настрої.

Хтось читає книжки, хтось вживає наркотики, а хтось заряджається спілкуванням. Робота в барі — це зовсім інший рівень взаємодії з людьми. Тут ти нікому нічого не винен, ти просто робиш те, що тобі подобається, готуєш кожен коктейль як для себе.

 

На минулий день народження більшість людей писали мені листи, в яких намагались втішити. Всі вони мали приблизно такий меседж – “все буде добре, ти ще знайдеш нормальну роботу, не все втрачено”. Навіть мої родичі  впевнені, шо робота в барі це щось таке, що дай бог скоро пройде. Мене це не ображає, я просто хочу, щоб стереотип зламався. Адже хороша робота не та, де людина заробляє гроші, а та, де вона щаслива.

 

1 / N

Бар – це свобода, тому що людина, яка п’є, стає більш відкритою до світу. За межами бару шори. Люди намагаються тримати себе на певному рівні, тримати марку. В барах шори падають, зникають соціальні стереотипи.

 

В Україні барна культура тільки починає розвиватись, і то — лише у великих містах. Люди звикли “бухати” —  це у нас в крові. Частина моєї місії як бармена – навчити гостей розрізняти смаки, розуміти історію і види алкоголю, відчувати різні стани і настрої від різних напоїв. 

 

Таке стається рідко, та мене дуже засмучують ситуації, коли люди ставляться до барменів зверхньо, як до обслуговуючого персоналу. Особливо до жінок. Звісно, хлопцеві за баром ніхто не буде кричати:”Ей ти! Чого ти там так довго возишся?!”. Чоловік може дати жорсткий відпір. Мені хочеться, щоб між барменом та гостем були партнерські стосунки незалежно від статі. Я віддаю частину себе публіці, тому хочу і фідбек отримувати позитивний.

 

Поширений тост серед наших барменів: “За сексизм!”. Жартома, але не завжди. Причому п’ють і хлопці, і дівчата. Чоловіки за баром часто думають, що нічого толкового жінка приготувати не зможе, а дарма. По-перше, жінки за баром приводять іншу публіку. По-друге, жінки відносяться до своєї роботи з більшою турботою. Чоловіку за баром важливо показати себе (хоча б тим, що він без мірного посуду може налити чітко 50 грам віскаря), а жінці хочеться, щоб людина спробувала коктейль, та хоча б на мить стала щасливішою. Мабуть, тому і чайові дівчатам залишають більші.

 

Найважче для жінки в барі — це фізична втома. Я часто приїжджаю додому о 6 ранку і ненавиджу все: бар, стакани, людей, цілий світ. Але варто мені повернутись на зміну, як втома одразу зникає, все компенсується енергетикою.

 

1 / N Щастя — це коли свою пристрасть можеш втілити в роботі.  Люди і алкоголь — це безперечно те, з чим я хочу пов’язати своє життя. Абсолютно чітко можу сказати, що я знайшла своє покликання.

У мене немає побоювання, що колись мені набридне працювати з  коктейлями і баром. Так само, як мені ніколи не набридне перечитувати улюблену книжку чи дивитись улюблений фільм.

 

Моя найбільша амбіція — не просто відкрити свій бар, а створити масштабне середовище, де люди зможуть знаходити однодумців. Це не обов’язково має бути алкоголь. Можливо, це буде книгарня, але саме з тими книжками, які цікаві певному колу людей. Це круто оточувати себе цікавими людьми.

 

Ідеальна зміна — це коли люди прийшли не напитись, а просто відпочити. Коли працює вся техніка, ніякий алкоголь не закінчився і ти можеш приготувати будь-що.

 

Припинити працювати в офісі і наважитись на авантюру  було найправильнішим рішенням в моєму житті. Дуже важливо вчасно задати собі питання, чи ти щасливий в тому, чим займаєшся. Бар – це був просто вистріл. Я спробувала і я влучила.


оцените материал